Achillea Millefolium

Фармакодинаміка. Механізм дії. Пантопразол є заміщеним бензимідазолом, який пригнічує секрецію хлористоводневої кислоти в шлунку шляхом специфічного блокування протонних помп парієтальних клітин. Пантопразол перетворюється на активну форму у кислому середовищі парієтальних клітин, де пригнічує фермент Н⁺-К⁺-АТФазу, блокуючи таким чином завершальний етап продукування хлористоводневої кислоти у шлунку. Пригнічення є дозозалежним та впливає як на базальну, так і на стимульовану секрецію кислоти. У більшості пацієнтів полегшення симптомів настає протягом 2 тижнів. Лікування пантопразолом, як і іншими інгібіторами протонної помпи (ІПП) та антагоністами Н₂-рецепторів, зменшує кислотність шлункового вмісту і таким чином підвищує секрецію гастрину пропорційно до зниження кислотності. Підвищення секреції гастрину є оборотним. Оскільки пантопразол зв’язується з ферментом дистальніше від клітинного рецептора, він здатний пригнічувати секрецію хлористоводневої кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхоліном, гістаміном, гастрином). Дія є однаковою як при пероральному, так і при внутрішньовенному введенні препарату. Рівень гастрину натще під час лікування пантопразолом підвищується. При короткочасному застосуванні він у більшості випадків не перевищує верхньої межі норми. При тривалому лікуванні рівень гастрину у більшості випадків подвоюється. Надмірне підвищення спостерігається лише в поодиноких випадках. Внаслідок цього у незначної кількості випадків при тривалому лікуванні спостерігається слабке або помірне збільшення кількості специфічних ендокринних (ECL) клітин шлунка (подібне до аденоматоїдної гіперплазії). Однак, за результатами проведених на сьогодні досліджень, утворення клітин — попередників нейроендокринних пухлин (атипова гіперплазія) або нейроендокринних пухлин шлунка, що спостерігалося в дослідженнях на тваринах, у людей не виявлено. На підставі результатів досліджень на тваринах не можна виключити вплив тривалого (понад один рік) лікування пантопразолом на ендокринні показники щитоподібної залози. Під час лікування антисекреторними лікарськими засобами рівень гастрину в сироватці крові підвищується у відповідь на зниження секреції кислоти. Окрім того, рівень хромограніну А (CgA) підвищується внаслідок зниження кислотності шлункового вмісту. Підвищений рівень CgA може спричиняти інтерференцію при діагностичних дослідженнях нейроендокринних пухлин. Наявні опубліковані дані свідчать, що терапію ІПП слід припинити за 5 днів — 2 тижні до визначення рівня CgA. Це дозволяє рівню CgA повернутися до нормальних значень, які можуть бути хибно підвищеними після лікування ІПП. Фармакокінетика. Абсорбція. Пантопразол швидко всмоктується, максимальна концентрація у плазмі крові досягається після одноразового перорального прийому 40 мг. Максимальна концентрація у сироватці крові, що становить приблизно 2–3 мкг/мл, досягається в середньому через 2,5 години після прийому; рівні залишаються постійними при повторному прийомі. Фармакокінетичні властивості не змінюються після одно- чи багаторазового прийому. У діапазоні доз від 10 до 80 мг фармакокінетика пантопразолу в плазмі крові є лінійною як при пероральному, так і при внутрішньовенному введенні. Абсолютна біодоступність таблеток становить приблизно 77 %. Одночасний прийом їжі не впливає на AUC (площа під кривою «концентрація — час») або максимальну концентрацію в сироватці крові, а отже, не впливає на біодоступність. Збільшується лише варіабельність часу запізнення при одночасному прийомі їжі. Розподіл. Зв’язування пантопразолу з білками сироватки крові становить приблизно 98 %. Об’єм розподілу становить приблизно 0,15 л/кг. Біотрансформація. Речовина метаболізується майже виключно у печінці. Основним шляхом метаболізму є деметилювання за участю CYP2C19 з подальшою кон’югацією із сульфатом; інші шляхи метаболізму включають окиснення за участю CYP3A4. Виведення. Кінцевий період напіввиведення становить приблизно 1 годину, кліренс — 0,1 л/год/кг. Зареєстровано декілька випадків уповільненого виведення. Через специфічне зв’язування пантопразолу з протонними помпами парієтальних клітин період напіввиведення не корелює зі значно тривалішим періодом дії (пригнічення секреції кислоти). Більшість метаболітів пантопразолу виводиться нирками (приблизно 80 %); решта виводиться з калом. Основним метаболітом як у сироватці крові, так і в сечі є десметилпантопразол, кон’югований із сульфатом. Період напіввиведення основного метаболіту (приблизно 1,5 години) не набагато довший, ніж у пантопразолу. Окремі групи пацієнтів. Пацієнти зі слабким метаболізмом. Приблизно у 3 % європейців спостерігається функціональна недостатність ферменту CYP2C19; таких пацієнтів визначають як пацієнтів зі слабким метаболізмом. У цих осіб метаболізм пантопразолу, ймовірно, переважно каталізується CYP3A4. Після одноразового прийому 40 мг пантопразолу середня площа під кривою «концентрація у плазмі крові — час» була приблизно у 6 разів вищою у пацієнтів зі слабким метаболізмом, ніж у пацієнтів з функціонально активним CYP2C19 (пацієнти з активним метаболізмом). Середня максимальна концентрація у плазмі крові була підвищена приблизно на 60 %. Ці дані не впливають на режим дозування пантопразолу. Порушення функції нирок. Зниження дози не рекомендоване при призначенні пантопразолу пацієнтам із порушенням функції нирок (у тому числі пацієнтам, які перебувають на діалізі). Як і у здорових осіб, період напіввиведення пантопразолу є коротким. Лише дуже невеликі кількості пантопразолу здатні до діалізу. Хоча основний метаболіт має помірно подовжений період напіввиведення (2–3 години), виведення залишається швидким, тому кумуляції не відбувається. Порушення функції печінки. Хоча у пацієнтів із цирозом печінки (класи А і В за Чайлд-П’ю) період напіввиведення збільшується до 7–9 годин, а AUC підвищується у 5–7 разів, максимальна концентрація у сироватці крові зростає лише незначно — у 1,5 раза порівняно зі здоровими добровольцями. Пацієнти літнього віку. Незначне збільшення AUC та Cmax у літніх добровольців порівняно з молодшими добровольцями також не є клінічно значущим.