Alendrogen

Побічні реакції з боку верхнього відділу шлунково-кишкового тракту Алендронат може спричиняти місцеве подразнення слизової оболонки верхнього відділу шлунково-кишкового тракту. З огляду на можливість загострення основного захворювання слід дотримуватися обережності при застосуванні алендронату в пацієнток з активними розладами верхнього відділу шлунково-кишкового тракту, такими як дисфагія, захворювання стравоходу, гастрит, дуоденіт, виразки, або у випадку тяжких захворювань шлунково-кишкового тракту протягом останнього року, таких як виразкова хвороба чи активна шлунково-кишкова кровотеча, або хірургічне втручання на верхньому відділі шлунково-кишкового тракту, особливо пілоропластика (див. розділ 4.3). У пацієнтів з виявленим стравоходом Барретта лікар повинен індивідуально зважити користь та потенційний ризик, пов'язаний із застосуванням алендронату. У пацієнток, які приймали алендронат, описано побічні реакції з боку стравоходу, такі як езофагіт, виразки стравоходу та ерозії стравоходу, після яких рідко виникало звуження стравоходу. У деяких пацієнток ці реакції мали тяжкий перебіг та потребували госпіталізації. Тому лікар має ретельно спостерігати будь-які симптоми, які можуть свідчити про реакцію з боку стравоходу або про побічні реакції з боку стравоходу. Пацієнток слід проінформувати, що в разі виникнення симптомів подразнення стравоходу, таких як дисфагія, біль при ковтанні, загруднинний біль або посилення печії, слід припинити прийом алендронату та звернутися до лікаря (див. розділ 4.8). Показано, що ризик тяжких побічних реакцій зростає у пацієнток, які не дотримуються рекомендованого способу приймання алендронату та/або продовжують приймати алендронат, незважаючи на появу симптомів подразнення стравоходу. Дуже важливо, щоб пацієнтки отримали повні інструкції щодо приймання препарату та зрозуміли інформацію про дозування (див. розділ 4.2). Пацієнток слід поінформувати, що недотримання цих інструкцій може підвищити ризик виникнення розладів стравоходу. Хоча у великих клінічних дослідженнях не спостерігалося підвищеного ризику, у післяреєстраційному періоді рідко повідомлялося про виразки шлунка та стравоходу, деякі з тяжким перебігом та з ускладненнями (див. розділ 4.8). Остеонекроз щелепи У пацієнтів з онкологічними захворюваннями, які отримували переважно бісфосфонати внутрішньовенно, описано остеонекроз щелепи, як правило, пов'язаний з екстракцією зуба та/або місцевою інфекцією (у тому числі остеомієлітом). Багато з цих пацієнтів також отримували кортикостероїди в межах хіміотерапії. Остеонекроз щелепи описано також у пацієнтів з остеопорозом, які приймають бісфосфонати перорально. Під час оцінки індивідуального ризику розвитку остеонекрозу щелепи слід враховувати такі чинники ризику: сила дії бісфосфонатів (найбільшу проявляє золедронова кислота), шлях введення (див. вище) та сумарна доза; онкологічне захворювання, хіміотерапія, променева терапія, кортикостероїди, інгібітори ангіогенезу, тютюнопаління; захворювання зубів в анамнезі, погана гігієна порожнини рота, захворювання пародонта, інвазивні стоматологічні втручання та погано припасовані зубні протези. Регулярні стоматологічні огляди з відповідним профілактичним лікуванням вважаються необхідними у пацієнтів, які отримують пероральні бісфосфонати, з поганим станом зубів. Під час лікування ці пацієнти повинні в міру можливості уникати інвазивних стоматологічних втручань. У пацієнтів, у яких під час лікування бісфосфонатами розвивається остеонекроз щелепи, хірургічне втручання в порожнині рота може погіршити клінічну картину. У пацієнтів, які потребують стоматологічного лікування, відсутні дані, що пояснювали б, чи після відміни бісфосфонатів відбувається зменшення ризику остеонекрозу щелепи. Клінічне рішення щодо терапевтичної тактики у цих пацієнтів завжди залежить від оцінки індивідуального співвідношення ризик/користь лікування. Під час лікування бісфосфонатами слід заохочувати всіх пацієнтів дотримуватися належної гігієни порожнини рота, проходити рутинні стоматологічні огляди та повідомляти про будь-які симптоми з боку порожнини рота, такі як рухливість зубів, біль або набряк. Остеонекроз зовнішнього слухового проходу У зв'язку з лікуванням бісфосфонатами повідомлялося про випадки остеонекрозу зовнішнього слухового проходу, особливо під час тривалого застосування. До можливих чинників ризику остеонекрозу зовнішнього слухового проходу належать застосування стероїдів та хіміотерапія та/або місцеві чинники ризику, такі як інфекція або травма. У пацієнтів, які отримують бісфосфонати, з вушними симптомами, такими як біль або виділення, або з хронічними інфекціями вуха, слід розглянути можливість виникнення остеонекрозу зовнішнього слухового проходу. М'язово-скелетний біль У пацієнток, які приймали бісфосфонати, повідомлялося про біль у кістках, суглобах та/або м'язах. У післяреєстраційних спостереженнях ці симптоми мали тяжкий перебіг та/або призводили до інвалідизації лише рідко (див. розділ 4.8). Час до появи симптомів становив від одного дня до кількох місяців після початку лікування. У більшості пацієнток після відміни препарату симптоми зникали. У певної кількості пацієнток після повторного введення того самого лікарського засобу або іншого бісфосфонату симптоми поверталися. Атипові переломи стегнової кістки У зв'язку з лікуванням бісфосфонатами повідомлялося про атипові підвертлюжні переломи та переломи діафіза стегнової кістки, особливо у пацієнтів, які тривало лікувалися з приводу остеопорозу. Ці поперечні або короткі косі переломи можуть виникати в будь-якому місці на всій довжині стегнової кістки, від ділянки безпосередньо нижче малого вертлюга аж до частини безпосередньо вище надмищелкового розширення. Ці переломи виникають після мінімальної травми або без зв'язку з нею, а у деяких пацієнтів можуть проявлятися болем у стегні або в паху, часто із супутніми при візуалізаційних дослідженнях ознаками, типовими для стрес-переломів (атипові низькоенергетичні переломи, відомі в англомовній літературі як «insufficiency fractures»), за тижні-місяці до виникнення повного перелому стегнової кістки. Переломи часто двобічні, тому у пацієнтів, які отримують бісфосфонати та зазнали перелому діафіза стегнової кістки, необхідна також оцінка протилежної стегнової кістки. Відзначено також погане загоєння цих переломів. У пацієнтів, у яких підозрюють атиповий перелом стегнової кістки, під час оцінки їх стану слід також розглянути припинення лікування бісфосфонатами на основі індивідуальної оцінки співвідношення користь/ризик. Пацієнтів слід проінформувати, щоб під час лікування бісфосфонатами повідомляли про будь-який біль у ділянці стегна, кульшового суглоба або паху, а всіх пацієнтів, у яких виникають такі симптоми, слід обстежити на можливість неповного перелому стегнової кістки. Атипові переломи інших кісток У пацієнтів, які тривало лікувалися, повідомлялося також про атипові переломи інших кісток, таких як ліктьова та великогомілкова кістки. Як і у випадку атипових переломів стегнової кістки, ці переломи виникають після мінімальної травми або без травми, причому у деяких пацієнток до виникнення повного перелому з'являються продромальні болі. У випадку перелому ліктьової кістки це може бути пов'язано з повторюваним перевантажувальним навантаженням внаслідок тривалого використання допоміжних засобів для ходьби. Шкірні реакції Після введення лікарського засобу в обіг рідко повідомлялося про тяжкі шкірні реакції, у тому числі синдром Стівенса–Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Пропуск дози Пацієнток слід проінформувати, що в разі пропуску однієї тижневої дози лікарського засобу Alendrogen вони повинні прийняти одну таблетку вранці того дня, коли згадають про пропущену дозу. Не можна приймати дві таблетки в один день, а слід повернутися до звичайної схеми приймання однієї таблетки один раз на тиждень у первісно обраний день. Порушення функції нирок Не рекомендується застосовувати алендронат у пацієнток з порушенням функції нирок, у яких кліренс креатиніну становить менше 35 мл/хв (див. розділ 4.2). Кістковий та мінеральний обмін Слід враховувати інші причини остеопорозу, окрім дефіциту естрогенів та старіння. Перед початком лікування алендронатом слід скоригувати гіпокальціємію (див. розділ 4.3). Інші порушення мінерального обміну (такі як дефіцит вітаміну D та гіпопаратиреоз) також слід ефективно лікувати перед початком лікування цим препаратом. У пацієнток з вищезазначеними порушеннями під час лікування препаратом Alendrogen слід контролювати концентрації кальцію в сироватці крові та симптоми гіпокальціємії. З огляду на сприятливий вплив алендронату на збільшення мінералізації кісткової тканини може відбутися зниження концентрацій кальцію та фосфатів у сироватці крові. Це зниження зазвичай є незначним та безсимптомним і виникає особливо у пацієнток, які приймають глюкокортикостероїди, у яких всмоктування кальцію може бути зниженим. Симптоматичну гіпокальціємію, однак, відзначали рідко. Деякі випадки мали тяжкий перебіг та виникали у пацієнток зі станами схильності (наприклад, гіпопаратиреоз, дефіцит вітаміну D або порушення всмоктування кальцію). У зв'язку з цим у пацієнток, які приймають глюкокортикостероїди, особливо важливо забезпечити належне надходження кальцію та вітаміну D. Допоміжні речовини Цей лікарський засіб містить лактозу. Препарат не слід застосовувати у пацієнтів з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози. Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг) натрію в одній таблетці, тобто вважається таким, що «не містить натрію».