Alprazolam Grindeks

Ризики при одночасному застосуванні з опіоїдами Одночасне застосування бензодіазепінів, у тому числі альпразоламу, та опіоїдів може призвести до глибокої седації, пригнічення дихання, коми та летального наслідку. З огляду на ці ризики, одночасне призначення цих лікарських засобів слід застосовувати лише у пацієнтів, для яких альтернативні варіанти лікування є недостатніми. Обсерваційні дослідження продемонстрували, що одночасне застосування опіоїдних анальгетиків і бензодіазепінів підвищує ризик смерті, пов'язаної з лікарськими засобами, порівняно із застосуванням лише опіоїдів. Якщо прийнято рішення про одночасне призначення альпразоламу з опіоїдами, призначайте найнижчі ефективні дози та мінімальну тривалість сумісного застосування й уважно спостерігайте за пацієнтами щодо ознак пригнічення дихання та седації. Пацієнтам, які вже отримують опіоїдний анальгетик, призначайте нижчу початкову дозу альпразоламу, ніж за відсутності опіоїду, та коригуйте її залежно від клінічної відповіді. Якщо пацієнту, який вже приймає альпразолам, призначається опіоїд, слід призначити нижчу початкову дозу опіоїду та коригувати її залежно від клінічної відповіді. Поінформуйте пацієнтів та осіб, які за ними доглядають, про ризики пригнічення дихання та седації при одночасному застосуванні альпразоламу з опіоїдами. Рекомендуйте пацієнтам утримуватися від керування транспортними засобами або обслуговування важких механізмів, доки не буде встановлено вплив одночасного застосування з опіоїдом. Зловживання, неналежне застосування та залежність Застосування бензодіазепінів, у тому числі альпразоламу, наражає пацієнтів на ризики зловживання, неналежного застосування та залежності, що може призвести до передозування або летального наслідку. Зловживання та неналежне застосування бензодіазепінів часто (але не завжди) пов'язане із застосуванням доз, що перевищують максимальну рекомендовану, і зазвичай супроводжується одночасним вживанням інших лікарських засобів, алкоголю та/або заборонених речовин, що пов'язане з підвищеною частотою серйозних небажаних наслідків, у тому числі пригнічення дихання, передозування або летального наслідку. Перед призначенням альпразоламу та протягом усього курсу лікування оцінюйте ризик зловживання, неналежного застосування та залежності у кожного пацієнта (наприклад, із використанням стандартизованого скринінгового інструменту). Застосування альпразоламу, особливо у пацієнтів із підвищеним ризиком, потребує консультування щодо ризиків та належного застосування препарату, а також моніторингу ознак зловживання, неналежного застосування та залежності. Призначайте найнижчу ефективну дозу; уникайте або зведіть до мінімуму одночасне застосування інших засобів, що пригнічують ЦНС, та речовин, пов'язаних зі зловживанням (опіоїдні анальгетики, стимулятори); надавайте пацієнтам інструкції щодо належної утилізації невикористаного препарату. У разі підозри на розлад, пов'язаний із вживанням психоактивних речовин, обстежте пацієнта та забезпечте (або скеруйте на) раннє лікування. Реакції залежності та відміни З метою зниження ризику реакцій відміни застосовуйте поступове зниження дози при припиненні застосування альпразоламу або зменшенні дози (слід застосовувати індивідуальний для пацієнта план зниження дози). До пацієнтів з підвищеним ризиком небажаних реакцій відміни після припинення прийому бензодіазепінів або швидкого зниження дози належать особи, які приймали вищі дози, а також ті, які отримували препарат тривалий час. Гострі реакції відміни Тривале застосування бензодіазепінів, у тому числі альпразоламу, може призвести до клінічно значущої фізичної залежності. Раптове припинення прийому або швидке зниження дози альпразоламу після тривалого застосування, а також введення флумазенілу (антагоніста бензодіазепінів) можуть спровокувати гострі реакції відміни, які можуть бути небезпечними для життя (наприклад, судоми). Затяжний синдром відміни У деяких випадках у осіб, які приймали бензодіазепіни, розвивався затяжний синдром відміни із симптомами, що тривали від кількох тижнів до понад 12 місяців. Деякі небажані клінічні явища, у тому числі небезпечні для життя, є прямим наслідком фізичної залежності від альпразоламу. До них належить широкий спектр симптомів відміни, найважливішим з яких є судоми. Навіть після відносно короткочасного застосування у дозах, рекомендованих для лікування транзиторної тривожності та тривожних розладів (тобто 0,75–4,0 mg на добу), існує певний ризик розвитку залежності. Дані системи спонтанних повідомлень свідчать про те, що ризик розвитку залежності та її тяжкість є вищими у пацієнтів, які отримують дози понад 4 mg на добу протягом тривалого часу (понад 12 тижнів). Однак у контрольованому післяреєстраційному дослідженні припинення лікування у пацієнтів із панічним розладом тривалість лікування (3 місяці порівняно з 6 місяцями) не впливала на здатність пацієнтів знизити дозу до нуля. Натомість пацієнти, які отримували альпразолам у дозах понад 4 mg на добу, зазнавали більших труднощів при зниженні дози до нуля, ніж пацієнти, які приймали менш як 4 mg на добу. Значення дози та ризики альпразоламу при лікуванні панічного розладу Оскільки лікування панічного розладу часто потребує застосування середньодобових доз альпразоламу понад 4 mg, ризик розвитку залежності у пацієнтів із панічним розладом може бути вищим, ніж у пацієнтів, які лікуються від менш тяжких форм тривожності. У рандомізованих плацебо-контрольованих дослідженнях припинення лікування у пацієнтів із панічним розладом спостерігалася висока частота симптомів рикошету та відміни порівняно з групою плацебо. Рецидив або повернення захворювання визначався як повернення симптомів, характерних для панічного розладу (передусім панічних атак), до рівнів, приблизно рівних тим, що спостерігалися на початку лікування. Рикошет означає повернення симптомів панічного розладу до рівня, що суттєво перевищує вихідний за частотою або інтенсивністю. Симптомами відміни вважалися ті, що загалом не є характерними для панічного розладу та виникали вперше частіше під час відміни, ніж на початку. У контрольованому клінічному дослідженні за участю 63 пацієнтів, рандомізованих до прийому альпразоламу, симптомами відміни були визначені: загострене сприйняття, порушення концентрації, дизосмія, помутніння свідомості, парестезії, м'язові спазми, посмикування м'язів, діарея, нечіткість зору, зниження апетиту та зменшення маси тіла. Інші симптоми, такі як тривога та безсоння, часто спостерігалися під час відміни, але не можна було встановити, чи вони пов'язані з поверненням захворювання, рикошетом або відміною. У двох контрольованих дослідженнях тривалістю 6–8 тижнів, у яких оцінювалася здатність пацієнтів припинити прийом препарату, 71–93 % пацієнтів, які приймали альпразолам, повністю припинили терапію порівняно з 89–96 % пацієнтів у групі плацебо. Судоми, спричинені альпразоламом, спостерігалися після припинення прийому препарату або зниження дози у 8 із 1980 пацієнтів із панічним розладом або в осіб, які брали участь у клінічних дослідженнях, де дозволявся прийом доз понад 4 mg на добу протягом понад 3 місяців. У 5 із цих випадків судоми чітко виникали під час раптового зниження дози або припинення прийому добових доз від 2 до 10 mg. Тривалість застосування у цих 8 випадках варіювала від 4 до 22 тижнів. Ризик судом є найвищим через 24–72 години після припинення прийому. Епілептичний статус та його лікування Дані системи добровільних повідомлень свідчать про те, що судоми відміни реєструвалися у зв'язку з припиненням прийому альпразоламу. У більшості випадків повідомлялося лише про один судомний напад, однак також реєструвалися множинні судомні напади та епілептичний статус. Симптоми між прийомами доз У пацієнтів із панічним розладом, які приймали призначені підтримувальні дози альпразоламу, повідомлялося про ранкову тривожність і появу симптомів тривоги між прийомами препарату. Ці симптоми можуть відображати розвиток толерантності або занадто тривалий інтервал між прийомами порівняно з тривалістю клінічної дії дози. У таких ситуаціях рекомендується розподіляти ту саму загальну добову дозу на більш часті прийоми. Пригнічення ЦНС та зниження працездатності З огляду на пригнічувальну дію на ЦНС, пацієнтів, які приймають альпразолам, слід застерегти від виконання небезпечних робіт або діяльності, що потребує повної концентрації уваги, таких як керування механізмами чи транспортними засобами. З цієї ж причини пацієнтам слід уникати одночасного вживання алкоголю та інших засобів, що пригнічують ЦНС, під час лікування альпразоламом. Ризик шкоди для плода Бензодіазепіни потенційно можуть спричиняти шкоду для плода при застосуванні у вагітних жінок. Якщо альпразолам застосовується під час вагітності або пацієнтка завагітніла під час прийому препарату, її слід поінформувати про потенційний ризик для плода. На підставі досвіду застосування інших препаратів класу бензодіазепінів припускається, що альпразолам здатний підвищувати ризик розвитку вроджених аномалій при застосуванні у вагітної жінки протягом першого триместру. Оскільки застосування цих препаратів рідко є невідкладним, їх використання протягом першого триместру слід майже завжди уникати. Слід враховувати ймовірність того, що жінка репродуктивного віку може бути вагітною на момент початку лікування. Взаємодія альпразоламу з препаратами, що інгібують метаболізм через цитохром P450 3A Початковим етапом метаболізму альпразоламу є гідроксилювання, що каталізується цитохромом P450 3A (CYP3A). Препарати, які інгібують цей метаболічний шлях, можуть мати виражений вплив на кліренс альпразоламу. Тому слід уникати застосування альпразоламу у пацієнтів, які отримують дуже потужні інгібітори CYP3A. При застосуванні препаратів, які інгібують CYP3A меншою, але все ще значною мірою, альпразолам слід застосовувати з обережністю та розглядати можливість відповідного зниження дози. Потужні інгібітори CYP3A Азольні протигрибкові засоби. Кетоконазол та ітраконазол є потужними інгібіторами CYP3A і, як продемонстровано in vivo, підвищують концентрацію альпразоламу в плазмі у 3,98 та 2,70 раза відповідно. Одночасне застосування альпразоламу з цими засобами не рекомендується. Інші протигрибкові засоби азольного типу також слід вважати потужними інгібіторами CYP3A, і одночасне застосування альпразоламу з ними не рекомендується. Препарати, які за даними клінічних досліджень за участю альпразоламу є інгібіторами CYP3A (при одночасному застосуванні з наступними препаратами рекомендується обережність та розгляд відповідного зниження дози альпразоламу): Нефазодон. Одночасне застосування нефазодону подвоювало концентрацію альпразоламу. Флувоксамін. Одночасне застосування флувоксаміну приблизно подвоювало максимальну концентрацію альпразоламу в плазмі, знижувало кліренс на 49 %, збільшувало період напіввиведення на 71 % та погіршувало показники психомоторної діяльності. Циметидин. Одночасне застосування циметидину підвищувало максимальну концентрацію альпразоламу в плазмі на 86 %, знижувало кліренс на 42 % та збільшувало період напіввиведення на 16 %.