Amaryl 1

Фармакотерапевтична група: пероральні гіпоглікемічні засоби: сульфонаміди, похідні сечовини. Код АТХ: A10B B12. Глімепірид — це пероральний гіпоглікемічний засіб, що належить до групи похідних сульфонілсечовини. Може застосовуватися при інсулінонезалежному цукровому діабеті. Механізм дії Глімепірид діє переважно шляхом стимуляції вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози. Як і у випадку інших похідних сульфонілсечовини, цей ефект ґрунтується на підвищенні чутливості бета-клітин підшлункової залози до фізіологічного глюкозного стимулу. Крім того, глімепірид, очевидно, має виражену позапанкреатичну дію, яку також постулюють для інших похідних сульфонілсечовини. Вивільнення інсуліну Похідні сульфонілсечовини регулюють секрецію інсуліну шляхом закриття АТФ-чутливих калієвих каналів у мембрані бета-клітин. Закриття калієвого каналу спричиняє деполяризацію бета-клітини та призводить — шляхом відкриття кальцієвих каналів — до збільшеного надходження кальцію до клітини. Це зумовлює вивільнення інсуліну через екзоцитоз. Глімепірид зв'язується з високою швидкістю обміну з білком мембрани бета-клітини, який пов'язаний з АТФ-чутливим калієвим каналом, але відрізняється від звичайного сайту зв'язування похідних сульфонілсечовини. Позапанкреатична активність Позапанкреатичні ефекти полягають, наприклад, у поліпшенні чутливості периферичних тканин до інсуліну та зменшенні захоплення інсуліну печінкою. Поглинання глюкози з крові до периферичних м'язових та жирових тканин відбувається через спеціальні транспортні білки, розташовані у мембрані клітин. Транспорт глюкози у цих тканинах є лімітуючою стадією у використанні глюкози. Глімепірид дуже швидко збільшує кількість активних молекул транспорту глюкози у плазматичних мембранах м'язових та жирових клітин, що зумовлює стимуляцію поглинання глюкози. Глімепірид підвищує активність глікозил-фосфатидилінозитол-специфічної фосфоліпази С, що може корелювати з індукованим препаратом ліпогенезом і глікогенезом в ізольованих жирових та м'язових клітинах. Глімепірид пригнічує продукцію глюкози у печінці шляхом підвищення внутрішньоклітинної концентрації фруктозо-2,6-бісфосфату, який, у свою чергу, інгібує глюконеогенез. Загальні відомості У здорових осіб мінімальна ефективна пероральна доза становить приблизно 0,6 мг. Ефект глімепіриду є дозозалежним та відтворюваним. Фізіологічна відповідь на гостре фізичне навантаження, тобто зниження секреції інсуліну, зберігається на тлі застосування глімепіриду. Не було істотної різниці в ефекті незалежно від того, чи приймали препарат за 30 хвилин або безпосередньо перед прийомом їжі. У пацієнтів із цукровим діабетом гарного метаболічного контролю протягом 24 годин можна досягти при одноразовому добовому прийомі. Хоча гідроксильований метаболіт глімепіриду спричиняв незначне, але достовірне зниження рівня глюкози в сироватці крові у здорових осіб, на нього припадає лише незначна частина загального ефекту препарату. Комбінована терапія з метформіном В одному дослідженні було продемонстровано поліпшення метаболічного контролю при супутній терапії глімепіридом порівняно з монотерапією метформіном у пацієнтів, у яких не вдавалося досягти адекватного контролю при максимальній дозі метформіну. Комбінована терапія з інсуліном Дані щодо комбінованої терапії з інсуліном обмежені. У пацієнтів, у яких не вдається досягти адекватного контролю при максимальній дозі глімепіриду, може бути розпочата супутня інсулінотерапія. У двох дослідженнях ця комбінація забезпечила таке саме поліпшення метаболічного контролю, як і монотерапія інсуліном; однак при комбінованій терапії потрібна була нижча середня доза інсуліну. Окремі групи пацієнтів Діти: У 285 дітей (віком 8–17 років) із цукровим діабетом 2 типу було проведено активно контрольоване клінічне дослідження тривалістю 24 тижні (глімепірид до 8 мг на добу або метформін до 2000 мг на добу). Як глімепірид, так і метформін зумовлювали достовірне зниження рівня HbA1c від вихідного значення (глімепірид -0,95 (se 0,41); метформін -1,39 (se 0,40)). Однак глімепірид не досяг критеріїв не меншої ефективності порівняно з метформіном за середньою зміною HbA1c від вихідного рівня. Різниця між видами лікування становила 0,44 % на користь метформіну. Верхня межа (1,05) 95 % довірчого інтервалу для різниці не була нижчою за межу не меншої ефективності у 0,3 %. Після лікування глімепіридом не було виявлено нових проблем щодо безпеки у дітей порівняно з дорослими пацієнтами з цукровим діабетом 2 типу. Даних щодо довгострокової ефективності та безпеки у дітей немає.