Afastural

Ризик селекції резистентності та необхідність комбінованої терапії В умовах in vitro спостерігалася швидка селекція резистентних мутантів до фосфоміцину. Внутрішньовенне застосування фосфоміцину як монотерапії також пов’язувалося з селекцією резистентності у клінічних дослідженнях. Тому, за можливості, фосфоміцин слід застосовувати у складі комбінованої антибактеріальної терапії для зменшення ризику селекції резистентності. Обмежені клінічні дані У зв’язку з відсутністю достатньої кількості адекватних рандомізованих контрольованих клінічних досліджень наявні лише обмежені клінічні дані, що підтверджують внутрішньовенне застосування фосфоміцину за деякими із зазначених показань. Крім того, застосовувалися різні режими дозування, а дані клінічних досліджень недостатньо обґрунтовують будь-який конкретний режим внутрішньовенного дозування. Фосфоміцин слід обирати для лікування зазначених показань лише тоді, коли застосування антибактеріальних засобів, які зазвичай рекомендуються для початкового лікування таких інфекцій, вважається недоцільним. Реакції гіперчутливості Під час лікування фосфоміцином можуть виникати тяжкі та інколи летальні реакції гіперчутливості, наприклад анафілаксія або анафілактичний шок (див. розділи 4.3 та 4.8). У разі виникнення таких реакцій лікування фосфоміцином необхідно негайно припинити та розпочати відповідні невідкладні заходи. Діарея, асоційована з Clostridioides difficile Повідомлялося про випадки коліту та псевдомембранозного коліту, асоційованих з Clostridioides difficile, при застосуванні фосфоміцину; їх тяжкість може варіювати від легкої до загрозливої для життя (див. розділ 4.8). Тому важливо враховувати цей діагноз у пацієнтів, у яких розвивається діарея під час або після введення фосфоміцину. Слід розглянути можливість припинення терапії фосфоміцином та призначення специфічного лікування проти Clostridioides difficile. Не слід застосовувати лікарські засоби, що пригнічують перистальтику. Рівні натрію і калію та ризик перевантаження натрієм У пацієнтів, які отримують фосфоміцин, особливо під час тривалого лікування, необхідно регулярно контролювати рівні натрію та калію. З огляду на високий вміст натрію (0,32 г) на один грам фосфоміцину перед початком лікування необхідно оцінити ризик гіпернатріємії та перевантаження рідиною, особливо у пацієнтів з анамнезом застійної серцевої недостатності або супутніми захворюваннями, такими як нефротичний синдром, цироз печінки, артеріальна гіпертензія, гіперальдостеронізм, набряк легень або гіпоальбумінемія, а також у новонароджених з обмеженням споживання натрію. Під час лікування рекомендується дієта з низьким вмістом натрію. Також може розглядатися подовження тривалості інфузії та/або зменшення разової дози (з частішим введенням). Фосфоміцин може знижувати рівень калію в сироватці крові або плазмі; тому завжди слід розглядати можливість додаткового приймання препаратів калію. Гематологічні реакції (включаючи агранулоцитоз) У пацієнтів, які отримували внутрішньовенно фосфоміцин, спостерігалися гематологічні реакції, у тому числі нейтропенія або агранулоцитоз (див. розділ 4.8). Тому необхідно регулярно контролювати кількість лейкоцитів та розпочинати відповідне лікування у разі виникнення таких реакцій. Порушення функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок дозу слід коригувати залежно від ступеня ниркової недостатності (див. розділ 4.2). Допоміжні речовини Один грам фосфоміцину (еквівалент 1,32 г фосфоміцину динатрію) містить 14 ммоль (320 мг) натрію, що відповідає 16 % максимально рекомендованого ВООЗ добового споживання натрію з їжею для дорослого, який становить 2 г натрію. Один флакон з 2 г фосфоміцину містить 28 ммоль (640 мг) натрію, один флакон з 4 г фосфоміцину містить 56 ммоль (1 280 мг) натрію, а один флакон з 8 г фосфоміцину містить 111 ммоль (2 560 мг) натрію.