Amaryl 2

Фармакотерапевтична група: пероральні гіпоглікемічні препарати: сульфонаміди, похідні сечовини. Код АТХ: A10B B12. Glimepiridum — пероральний гіпоглікемічний засіб, що належить до групи похідних сульфонілсечовини. Може застосовуватися при інсулінонезалежному цукровому діабеті. Механізм дії Glimepiridum діє переважно шляхом стимуляції вивільнення інсуліну з β-клітин підшлункової залози. Як і у випадку інших похідних сульфонілсечовини, цей ефект ґрунтується на підвищенні чутливості β-клітин підшлункової залози до фізіологічного глюкозного стимулу. Крім того, glimepiridum, як вважається, чинить виражений позапанкреатичний вплив, постульований також для інших похідних сульфонілсечовини. Вивільнення інсуліну Похідні сульфонілсечовини регулюють секрецію інсуліну шляхом закриття АТФ-залежних калієвих каналів у мембрані β-клітини. Закриття калієвого каналу спричиняє деполяризацію β-клітини й унаслідок відкриття кальцієвих каналів призводить до посиленого надходження кальцію в клітину. Це зумовлює вивільнення інсуліну шляхом екзоцитозу. Glimepiridum зв'язується з високою швидкістю обміну з білком мембрани β-клітини, який пов'язаний з АТФ-залежним калієвим каналом, проте відрізняється від звичайного сайту зв'язування похідних сульфонілсечовини. Позапанкреатична активність До позапанкреатичних ефектів належать, наприклад, підвищення чутливості периферичних тканин до інсуліну та зменшення захоплення інсуліну печінкою. Захоплення глюкози з крові до периферичних м'язових та жирових тканин відбувається за допомогою спеціальних транспортних білків, розташованих у мембрані клітин. Транспорт глюкози в цих тканинах є лімітувальною ланкою у її утилізації. Glimepiridum дуже швидко збільшує кількість активних молекул-транспортерів глюкози у плазматичних мембранах м'язових та жирових клітин, що зумовлює стимуляцію поглинання глюкози. Glimepiridum підвищує активність глікозил-фосфатидилінозитол-специфічної фосфоліпази С, що може корелювати з індукованими препаратом ліпогенезом та глікогенезом в ізольованих жирових та м'язових клітинах. Glimepiridum пригнічує продукцію глюкози в печінці шляхом підвищення внутрішньоклітинної концентрації фруктозо-2,6-біфосфату, який, у свою чергу, пригнічує глюконеогенез. Загальні відомості У здорових осіб мінімальна ефективна пероральна доза становить приблизно 0,6 мг. Ефект glimepiridum є дозозалежним та відтворюваним. Фізіологічна реакція на гостре фізичне навантаження — зниження секреції інсуліну — зберігається при застосуванні glimepiridum. Не виявлено суттєвої різниці в ефекті залежно від того, чи приймали препарат за 30 хвилин до їжі, чи безпосередньо перед нею. У пацієнтів із цукровим діабетом належний метаболічний контроль протягом 24 годин може бути досягнутий одноразовою добовою дозою. Хоча гідроксильний метаболіт glimepiridum спричиняв незначне, але достовірне зниження рівня глюкози в сироватці крові у здорових осіб, на нього припадає лише незначна частка загального ефекту препарату. Комбінована терапія з метформіном В одному дослідженні було продемонстровано покращення метаболічного контролю при супутній терапії glimepiridum порівняно з монотерапією метформіном у пацієнтів, у яких не вдалося досягти адекватного контролю при застосуванні максимальної дози метформіну. Комбінована терапія з інсуліном Дані щодо комбінованої терапії з інсуліном обмежені. У пацієнтів, у яких не вдається досягти адекватного контролю при застосуванні максимальної дози glimepiridum, може бути розпочата супутня інсулінотерапія. У двох дослідженнях комбінована терапія забезпечувала таке саме покращення метаболічного контролю, як і монотерапія інсуліном; однак при комбінованій терапії потрібна була нижча середня доза інсуліну. Особливі групи пацієнтів Педіатрична популяція: Активно контрольоване клінічне дослідження (glimepiridum у дозі до 8 мг на добу або метформін у дозі до 2 000 мг на добу) тривалістю 24 тижні було проведене у 285 дітей (віком 8–17 років) із цукровим діабетом 2 типу. Як glimepiridum, так і метформін продемонстрували достовірне зниження HbA1c від вихідного рівня (glimepiridum -0,95 (se 0,41); метформін -1,39 (se 0,40)). Проте glimepiridum не відповідав критеріям не меншої ефективності порівняно з метформіном за середньою зміною HbA1c від вихідного рівня. Різниця між терапіями становила 0,44 % на користь метформіну. Верхня межа (1,05) 95 % довірчого інтервалу для різниці не була нижчою за межу не меншої ефективності 0,3 %. Після лікування glimepiridum у дітей порівняно з дорослими пацієнтами з цукровим діабетом 2 типу нових застережень щодо безпеки не зафіксовано. Дані щодо довгострокової ефективності та безпеки у пацієнтів дитячого віку відсутні.