Amaryl 3

Фармакотерапевтична група: пероральні гіпоглікемічні засоби: сульфонаміди, похідні сечовини. Код АТХ: A10B B12. Глімепірид — перорально активна гіпоглікемічна речовина, що належить до групи похідних сульфонілсечовини. Може застосовуватися при інсулінонезалежному цукровому діабеті. Механізм дії Глімепірид діє переважно шляхом стимуляції вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози. Як і інші похідні сульфонілсечовини, цей ефект ґрунтується на підвищенні чутливості бета-клітин підшлункової залози до фізіологічного стимулу глюкози. Крім того, глімепірид, очевидно, чинить виражені позапанкреатичні ефекти, які також постулюються для інших похідних сульфонілсечовини. Вивільнення інсуліну Похідні сульфонілсечовини регулюють секрецію інсуліну шляхом закриття АТФ-залежного калієвого каналу в мембрані бета-клітини. Закриття калієвого каналу спричиняє деполяризацію бета-клітини та призводить — шляхом відкриття кальцієвих каналів — до підвищеного надходження кальцію в клітину. Це зумовлює вивільнення інсуліну шляхом екзоцитозу. Глімепірид із високою швидкістю обміну зв'язується з білком мембрани бета-клітини, який асоційований з АТФ-залежним калієвим каналом, проте відрізняється від звичайного сайту зв'язування похідних сульфонілсечовини. Позапанкреатична активність Позапанкреатичні ефекти полягають, наприклад, у підвищенні чутливості периферичних тканин до інсуліну та зниженні захоплення інсуліну печінкою. Захоплення глюкози з крові у периферичні м'язові та жирові тканини відбувається через спеціальні транспортні білки, розташовані в мембрані клітин. Транспорт глюкози в цих тканинах є лімітуючим етапом її утилізації. Глімепірид дуже швидко збільшує кількість активних транспортних молекул глюкози у плазматичних мембранах м'язових і жирових клітин, що зумовлює стимуляцію захоплення глюкози. Глімепірид підвищує активність глікозил-фосфатидилінозитол-специфічної фосфоліпази C, що може корелювати з індукованими препаратом ліпогенезом і глікогенезом у ізольованих жирових та м'язових клітинах. Глімепірид пригнічує продукцію глюкози в печінці шляхом підвищення внутрішньоклітинної концентрації фруктозо-2,6-бісфосфату, який, у свою чергу, пригнічує глюконеогенез. Загальні відомості У здорових осіб мінімальна ефективна пероральна доза становить приблизно 0,6 мг. Ефект глімепіриду є дозозалежним і відтворюваним. Фізіологічна відповідь на гостре фізичне навантаження — зниження секреції інсуліну — зберігається на тлі застосування глімепіриду. Не виявлено суттєвої різниці в ефекті залежно від того, чи приймали препарат за 30 хвилин до їди, чи безпосередньо перед нею. У пацієнтів із цукровим діабетом задовільний метаболічний контроль протягом 24 годин може бути досягнутий одноразовою добовою дозою. Хоча гідроксиметаболіт глімепіриду спричиняв незначне, але достовірне зниження рівня глюкози в сироватці крові у здорових осіб, він зумовлює лише незначну частину загального ефекту препарату. Комбінована терапія з метформіном В одному дослідженні було продемонстровано покращення метаболічного контролю при супутньому застосуванні глімепіриду порівняно з монотерапією метформіном у пацієнтів, у яких метаболічний контроль не був адекватним при максимальній дозі метформіну. Комбінована терапія з інсуліном Дані щодо комбінованої терапії з інсуліном обмежені. У пацієнтів, у яких метаболічний контроль не був адекватним при максимальній дозі глімепіриду, може бути розпочата супутня інсулінотерапія. У двох дослідженнях комбінація забезпечила таке саме покращення метаболічного контролю, як і монотерапія інсуліном; однак при комбінованій терапії потрібна була нижча середня доза інсуліну. Окремі групи пацієнтів Діти: Активно контрольоване клінічне дослідження тривалістю 24 тижні (глімепірид до 8 мг на добу або метформін до 2000 мг на добу) було проведено за участю 285 дітей (віком 8–17 років) із цукровим діабетом 2 типу. Як глімепірид, так і метформін продемонстрували достовірне зниження рівня HbA1c порівняно з вихідним показником (глімепірид -0,95 (se 0,41); метформін -1,39 (se 0,40)). Проте глімепірид не досяг критеріїв не меншої ефективності порівняно з метформіном за середньою зміною рівня HbA1c від вихідного показника. Різниця між групами лікування становила 0,44 % на користь метформіну. Верхня межа (1,05) 95 % довірчого інтервалу для цієї різниці не була нижчою за межу не меншої ефективності 0,3 %. Після лікування глімепіридом нових питань щодо безпеки у дітей порівняно з дорослими пацієнтами із цукровим діабетом 2 типу не виявлено. Дані щодо довгострокової ефективності та безпеки у дітей відсутні.